Директор АБ «О.Троценко» адвокат Троценко Ольга Вікторівна

Переваги та недоліки Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людини».

Переваги та недоліки Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині».

Закондавство модернізується кожного дня, його швидкоплинність пов'язана із появою нових суспільних відносин, та неохідністю їх регулювання. Особливий динамізм існує і у сфері медичного права. Зараз, увага суспільства прикута саме до нового Закона України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», який вводиться в дію з 1 січня 2019 року.

Дія Закону поширюється на трансплантацію анатомічних матеріалів людині, здійснення діяльності, пов'язаної з трансплантацією, отримання анатомічних матеріалів для виготовлення біоімплантатів, визначення умов застосування ксеноімплантатов.

У сьогоденних реаліях важко недооцінити його значення, бо Закон дійсно запроваджує революційні та сучасні для України етапи регулювання трансплантації анатомічних матеріалів людини.

То в чому полягає його значення?

Важливим для порятунку життів є розширення кола осіб, які можуть бути донорами. В попередньому законі визначено, що анатомічні матеріали можна було брати лише коли донор і реципієнт перебувають у шлюбі або є близькими родичами (батько мати, син, дочка,)  в новому ж законі зазначено що донор та реципієнт можуть бути особами, які спільно проживають та пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, однак при цьому офіційно не перебувають у шлюбі.

І в той же час на сьогоднішній день є незрозумілим, яким же чином (якими саме документами) в лікарні у випадку термінової трансплантації необхідно буде підтвердити спільне проживання та пов’язаність спільним побутом і спільними правами донора та реципієнта. Прийнятий Закон цього не визначає.

Коли на початку ми зазначали  про «революційність», то не помилились. Новим Законом на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок до 1 жовтня цього року створити та наповнити Єдину державну інформаційну систему трансплантації.

Ця система буде складатися з 9 реєстрів, серед них:

  • реєстр закладів охорони здоров’я, що надають медичну допомогу із застосуванням трансплантації;
  • реєстр трансплант - координаторів, які будуть у відкритому доступі.

 

А до реєстрів із закритим доступом, належать:

  • реєстр реципієнтів;
  • реєстр донорів;
  • реєстр осіб з трансплантованими анатомічними матеріалами;
  • реєстр анатомічних матеріалів людини, призначених до трансплантації;
  • реєстр осіб які надали згоду або незгоду на посмертне донорство.

Єдина державна інформаційна система трансплантації буде містити визначений набір мінімальних даних - відомостей, що є інформацією з обмеженим доступом, про донорів, реципієнтів, характеристику анатомічних матеріалів, які збираються, обробляються та захищаються у визначеному законом порядку. Завдяки системі, яку створять. Пару донор- реципієнт визначатимуть щоразу автоматично, як тільки буде вноситися нова інформація в Єдину систему трансплантації. Коли пошук обрав пару, то інформацію вже не можна оновлювати, крім випадків коли донор або реципієнт відмовилися.

Варто також зазначити, що закон передбачає захист персональних даних осіб, чиї відомості входять до реєстру. Механізм дуже простий, у разі, якщо особа не згодна на зберігання інформації в реєстрі, а також з інших підстав, передбачених у ч. 7 ст. 11 Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», то ці дані виключаються з Єдиної державної інформаційної системи трансплантації протягом 30 днів.

Завдяки створенню Єдиної державної інформаційної системи трансплантації пошук донора і реципієнта значно прискориться, що збільшить шанси вижити для тих, хто потребує пересадки органів.

Також, новим Законом визначено, що згода або незгода особи на посмертне донорство може бути внесена окрім Єдиної державної інформаційної системи трансплантації, також до паспорта або водійського посвідчення. Якщо особа за життя не висловила згоди або незгоди на посмертне донорство, згода на вилучення анатомічних матеріалів після її смерті запитується у другого з подружжя або в одного з близьких родичів цієї особи. У разі відсутності другого з подружжя або близьких родичів, запитується у особи, яка взяла на себе обов’язок поховання померлої особи. У випадку відсутності близьких осіб, родичів та особи яка візьме обов’язок на себе поховати – вилучення анатомічних матеріалів забороняється.

Більш того, забороняється вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації у померлих осіб, які належать до категорії дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб, визнаних в установленому законом порядку недієздатними, осіб, особистість яких не встановлена (невстановлені особи), а також осіб, які загинули в результаті проведення антитерористичної операції та інших бойових дій під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, та інших бойових дій.

Забороняється вилучення анатомічних матеріалів у живих осіб, які:

  • утримуються у місцях відбування покарань та попереднього ув’язнення;
  • є іноземцями та особами без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;
  • страждають на тяжкі психічні розлади;
  • мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров’ю, крім випадків наявності поінформованої згоди реципієнта;
  • надали раніше орган або частину органа для трансплантації;
  • є вагітними.

Новий Закон визначає таку посаду, як трансплант-координатор – це працівник закладу охорони здоров’я, до посадових обов’язків якого належить здійснення трансплант-координації, а також:

  • виявлення потенційного донора анатомічних матеріалів людини;
  • встановлення наявності в Єдиній державній інформаційній системі трансплантації відомостей про прижиттєву надану потенційним донором згоду або незгоду на посмертне донорство;
  • отримання згоди на вилучення з тіла потенційного донора анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантів у визначених цим Законом осіб у встановленому цим Законом порядку;
  • внесення передбачених цим Законом відомостей до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації;
  • забезпечення оперативного обміну інформацією, що міститься в Єдиній державній інформаційній системі трансплантації, між суб’єктами трансплантації при організації надання медичної допомоги із застосуванням трансплантації та здійсненні діяльності, пов’язаної з трансплантацією;
  • взаємодія з відповідальними особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері надання медичної допомоги із застосуванням трансплантації та здійснення діяльності, пов’язаної з трансплантацією;
  • організація вилучення, зберігання і перевезення анатомічних матеріалів людини;
  • взаємодія із закладами охорони здоров’я, які надають медичну допомогу із застосуванням трансплантації та/або здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацією, та іншими суб’єктами господарювання, що здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацією;
  • інформування у визначених законодавством випадках судово-медичної експертної служби, адміністрації закладу охорони здоров’я, відповідних правоохоронних органів та органів прокуратури щодо отримання згоди на вилучення анатомічних матеріалів у донора-трупа;

Крім норм, які викладені вище, законодавець також визначає кримінальну відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини, це зазначено в прикінцевих положеннях цього закону.

Так:

  • порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого;
  • вилучення у людини шляхом примушування або обману її анатомічних матеріалів з метою їх трансплантації карається позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років
  • Незаконна торгівля анатомічними матеріалами людини карається позбавленням волі на строк до п’яти років.

Таким чином, на наш погляд, встановлена відповідальність є занизькою для такого виду злочинів, що є суттєвим недоліком і може призвести до негативних наслідків. А дієвість закону ми зможемо оцінити лише наступного року, проте його відповідність міжнародним стандартам та реаліям суспільства дає можливість зробити висновок, що законодавець врахував проблематику процедури здійснення трансплантації анатомічних матеріалів людини, котрі зараз існують.

 

Проблеми, ризики та відповідальність «фрілансу». Чи можливо зробити цей бізнес повністю легальним?

 

Сьогодні вже нікого не здивувати розвитком IT-технологій, більш того, наше суспільство рухається назустріч прогресу і ми стикаємось з великою кількістю юридичних проблем,  пов’язаних з регулюванням IT-сфери.

Діяльність фрілансерів - явище не нове, але проблема регулювання їх діяльності існує й досі. Спочатку, ми повинні розібратися що таке «фріланс».

У перекладі з англійської «freelancer» -  це вільний фахівець, який працює на себе через мережу  інтернет. І саме завдяки інтернету фріланс, як явище, отримав надзвичайно широку поширеність. Перш за все,  фрілансери були економічною проблемою України, вона полягала в тому, що тіньова діяльність фрілансерів навантажувала саме офіційний сектор економіки. Ми знаємо, що суспільні відносини, які виникають в державі мають правове регулювання, тому економічні проблеми в точності відображаються в податковому законодавстві України. Іншими словами, існує категорія робітників, які не оподатковуються, хоча працюють, надають послуги замовнику і отримують прибуток.

 Варто зазначити, що на міжнародному рівні вже досить давно діють такі нормативні акти, як Конвенція Міжнародної організації праці «Про надомну працю» №177 від 20.06.1996[1] та Конвенція Міжнародної організації праці про гідну працю домашніх працівників (фрілансерів) №189 від 16.06.2011[2], які покликані врегульовувати такого роду правовідносини. Вітчизняне ж законодавство до таких нововведень не поспішає, адже жодна з цих конвенцій не була ратифікована Україною, хоча завдяки правильному нормативно-правовому регулюванню інформаційної сфери з’являється потенційна можливість залучення багатомільйонних інвестицій в економіку України. Загальновідомим фактом є те, що українські програмісти та фахівці в галузі інформаційного забезпечення є одними з найкращих. У той же час, за статистикою, переважна більшість з них працює на іноземні компанії, часто не оформлюючи належним чином такі трудові відносини.  Перші кроки назустріч були зроблені після підписання Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар’єрів для експорту послуг»[3], де у  Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунку (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги. Тобто, письмова форма угоди між фрілансером та замовником вже не є потрібною, однак проблема, що замовники частіше за все, взагалі не укладають контракт, а обмежуються просто усною угодою про надання послуг - залишається фактом.

 Але не дивлячись на всі ці зміни, зараз фріланс все одно працює в тіні, тому його складно узагальнити та проаналізувати. Це відбувається хоча б тому, що ми не маємо офіційних даних скільки працівників та замовників скористалися біржами фріланса, наприклад, такими як Work-zilla.  

Якщо говорити про ризики, які виникають під час неофіційних угод з фрілансерами, то це перш за все відсутність відрахувань до пенсійного фонду, оплачуваної відпустки (як тарифної так і декретної), лікарняного. Варто звернути увагу, що ці права є ледве не фундаментальними у трудовому законодавстві, відповідно до ЗУ «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України. Держава, в особі органів не може захистити такого роду працівників на підставі того, що вони елементарно не працевлаштовані, і тому жоден орган не здатен контролювати норму тривалості робочого дня.

Так, ви можете заперечувати і казати про те, що фрілансер заробляє собі і на лікарняний і на відпустку більше ніж працевлаштована особа, а тому так працювати значно вигідніше. Однак, ми змушені не погодитись, оскільки, не говорячи вже про порушення чинного законодавства України (про це згодом) вважаємо, що по-перше не так вже й легко знайти компанію, яка б погодилась працювати неофіційно з фрілансером і ризикувати притягненням до відповідальності контролюючими органами, у зв’язку з чим фрілансеру потрібно бути завжди у «пошуку», щоб мати змогу оплачувати собі відпустку та лікарняний і підлаштовуватись під кожного замовника, що не завжди є зручним,  а  по-друге, якщо фрілансер є висококваліфікованим спеціалістом, то він завжди буде офіційно затребуваний в компаніях з великими інвестиціями та матиме соціальні гарантії і оплату праці значно вище ніж перебуваючи в статусі фрілансера.

Одним із значних ризиків в роботі фрілансера є ризики невиплати коштів за надані послуги або виконані роботи. Тобто, невиконання своїх зобов’язань контрагентом, невиконання усних домовленостей, дострокова відмова від послуг, відсутність контролю над рівнем кваліфікації фрілансерів. Все це відбувається лише на тій підставі, що між замовником та працівником не укладений той «папірець», як його звикли називати фрілансери. Бо саме той «папірець», а іншими словами договір про надання послуг дав би гарантії, щодо виконання контрагентом своїх зобов’язань та встановив би відповідальність за їх невиконання, що в подальшому дало б змогу притягнути контрагента до відповідальності або змусити виконати свої зобов’язання.

 Рівень кваліфікації взагалі цікава річ, бо якщо б фрілансер працював легально, то він би отримував додаткову грошову винагороду, в залежності від рівня кваліфікації, а у сьогоденних реаліях лише самостійна організованість і мотивація здатна спонукати фрілансера рухатись далі та підвищувати рівень своєї кваліфікації, а також самостійно оплачувати таке підвищення. Тому розвиток і професійність фрілансерів прямо пропорційно залежить від їх власних фінансових можливостей та самодисципліни.

І мабуть найголовніше в діяльності фрілансерів – це те, що вона на сьогоднішній день є поза законом. Бо чинним законодавством України передбачена відповідальність за статтею 164 Кодексу про адміністративні правопорушення України щодо порушення порядку провадження господарської діяльності без державної реєстрації, це тягне за собою накладання штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян (17000-34000 грн.) з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої. Але це ще не все, не будемо забувати про податки. Відповідно до ст. 212 Кримінального кодексу України умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах – карається штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян (881000-1762000 грн.) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 

А щоб більш практично довести всю загрозу здійснення підприємницької діяльності без реєстрації давайте розглянемо рішення Святошинського районного суду м. Києва справа № 759/10043/13-п, де винна особа також порушувала законні вимоги щодо держаної реєстрації підприємницької діяльності. Об'єктивна сторона правопорушення полягала у здійсненні діяльності, що містить ознаки підприємницької, без державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності у даному випадку. Хоча винна особа і надавала пояснення про те, що він працює за трудовою угодою без будь-якого його офіційного оформлення, його не можна вважати особою, що працює за трудовим договором. У зв'язку з чим суд визнав  його особою, що здійснює підприємницьку діяльність. За відсутності державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності у діях винної особи було виявлено, господарську діяльність, в якій вбачаються ознаки об'єктивної сторони правопорушення.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю умислу. Винна особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дія, яка являє собою проведення господарської діяльності без державної реєстрації), передбачав наслідки і свідомо припускав їх настання (непрямий умисел). Тож, судова практика виходить з того, що у будь-якому разі, без укладення трудового договору або цивільно-правової угоди особа буде визнана винною у вчиненні правопорушення, а у залежності від розміру недодержаних у бюджет коштів – злочину.  

Що ми пропонуємо?

Ми пропонуємо переглянути податкове навантаження, та розглянути і прийняти міжнародні нормативно-правові акти, які пов’язані із регулюванням найманої праці. А також, на нашу думку, треба провести інформаційну роботу з фрілансерами, про переваги офіційних договорів над незареєстрованими угодами, а саме про відрахування коштів до пенсійного фонду та деліктних гарантій, які виникають у разі невиконання однією стороною договору, та відповідальність за це. Ми вбачаємо, що це допоможе більше пристосуватися до сьогоденних реалій нашого суспільства та привести більше інвестицій в Україну. Звісно кожен обирає свій шлях розвитку й працевлаштування, але завжди слід завдатися питанням: «чи вартує ця гра свічок»?

 

 

[1]  Конвенція Міжнародної організації праці «Про надомну працю» №177 від 20.06.1996. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/993_327

 

[2] Конвенція Міжнародної організації праці про гідну працю домашніх працівників (фрілансерів) №189 від 16.06.2011. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/993_530

 

[3] Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар’єрів для експорту послуг». Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1724-19

Права та обов’язки керівника/працівників підприємства під час перевірки з боку органів державної влади

            Якщо до Вас на роботу навідались представники перевіряючих органів, перші Ваші дії, за відсутності керівника:

  1. Терміново доповісти директору та юристу про те, що прийшли перевіряючі.
  2. Перевірити службові посвідчення та переписати його дані (не поспішаючи, затягуючи час для того щоб директор встиг повернутись та викликати юриста). Якщо Вам відмовляться пред’являти службове посвідчення, наполягайте на своєму, адже законодавством передбачений обов’язок мати при собі службове посвідчення та пред’являти його в разі такої вимоги. (ч. 5 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»). Не виключається можливість того, що перевіряючі, пред’явивши посвідчення, миттєво ховають його в кишеню, не даючи переписати реквізити. У цьому випадку необхідно наполягати на пред’явлені службового посвідчення у розгорнутому вигляді з наданням можливості переписати його дані. На питання: «Нащо переписуєте?», можна відповідати наступне: «Директор наказав переписувати реквізити у зв’язку з частими використаннями підробних посвідчень», наголошуючи на тому, що у Вас є законне право так вчиняти. У разі некоректної поведінки візитерів відповідь може бути ще такою: «Реквізити посвідчень мені необхідні для можливого оскарження Ваших дій згідно з чинним законодавством».

            Якщо особи які прийшли із перевіркою геть відмовляються пред'являти посвідчення, необхідно обов'язково зателефонувати та викликати поліцію із повідомленням, що до вас прийшли невідомі люди, які не представляються та безпідставно вимагаються купу документів або вчинення якихось неправомірних дій. Оскільки в такому випадку Ви напевно не можете знати хто саме до вас прийшов і з якого приводу, а можливо це шахраї. Як показує досвід, в такому випадку “відвідувачі” покидають ваше приміщення, через те, що розуміють свою неправомірну поведінку і не бажають стикатися з поліцією, яка приїде на ваш виклик та пояснювати їм свої дії. 

  1. У тому випадку коли все йде добре і переписавши дані посвідчень, необхідно провести перевіряючих до окремої кімнати з метою уникнення контакту між ними з працівниками Вашої організації. Не залишати їх наодинці, не дозволяти самовільно пересуватися приміщеннями, брати зі столу документи, вимагати зробити з них копії, мотивуючи тим, що до перевірки їх не допустили, оскільки не перевірили всіх необхідних документів (наприклад, направлення на перевірку), та може допустити лише директор коли з’явиться.

            Раджу:

А) Не відповідати на запитання перевіряючих; можете казати наступне «Я маю право не відповідати на запитання».

Б) Не підписувати ніяких документів, зазначаючи наступне «Я не маю повноважень та не зобовязаний підписувати документи».

В) Доповісти про факт спілкування із працівниками перевіряючого органу директору та юристу підприємства.

            Загальне правило: самостійне прийняття рішень працівниками виключене. Всі рішення приймає тільки директор (керівник) підприємства. Перебуваючи на робочому місці, співробітник організації підпорядковується тільки директору (керівнику), а не працівникам контролюючих (правоохоронних) органів.

            Якщо Ви не знаєте, що робити та як правильніше поступити, щоб не нашкодити організації, треба йти у «глухий захист»:

  • Припинити спілкування;
  • Не видавати ніяких документів;
  • Не підписувати ніяких документів;
  • Не покидати робочого місця навіть на вимогу перевіряючих;
  • Чекати вказівок директора (керівника).

            Коли перевіряючих допущено до перевірки, варто пам'ятати, що вилучати оригінали фінансово-господарських документів заборонено чинним законодавством, в міру можливості документи на перевірку слід надавати по черзі. Якщо це тимчасовий доступ до документів, то слід надавати лише ті документи, які зазначені в ухвалі суду, а не будь-які, на вимогу слідчого. У разі вилучення документів, обов'язково складається протокол із поіменованим описом всіх вилучених документів, копія якого повинна залишитись в організації.

            За результатами будь-якої перевірки складається Акт або Протокол, які керівнику слід підписати із обов'язковим зазначенням всіх порушень зроблених під час перевірки, із зазначенням тих обставинами з якими ви не згодні, зазначити про пошкодження або зникнення майна під час перевірки (якщо таке мало місце), про неправомірну поведінку перевіряючих, тощо.

            Якщо перевіряючих не допустили до проведення перевірки.

У разі відмови перевіряючим краще уникати слова «ні». Краще вживати конструкцію «…так, за умови…». Наприклад, у письмово оформленому Акті відмови від проведення перевірки потрібно зазначити: «державний інспектор праці буде допущений до проведення перевірки за умови наявності у нього службового посвідчення, направлення на проведення перевірки, а також попереднього оповіщення нас про проведення планового заходу не пізніше ніж за 10 днів до його початку».

Директор АБ «О.Троценко»

адвокат Троценко Ольга Вікторівна

Тонкощі правильного звільнення

            Звільнення з роботи завжди було не дуже приємною процедурою, адже дуже часто забагато нервів витрачає працівник, перш ніж отримає на руки свою трудову книжку.

            Розглянемо шляхи вирішення типових проблемних ситуацій, що виникають при звільненні.

  1. Звільнення без відпрацювання

Найпоширеніше питання, яке має місце: «А правда, що я повинен (повинна) відпрацювати ще два тижні?» І «А як же звільниться за один день без відпрацювання, якщо у мене є поважні обставини?».

            Розглянемо ці питання більш докладно.

Те, що в називають «відпрацюванням», насправді ніяким відпрацюванням не є. Згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України (Кодекс законів про працю України): «Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні». Як бачимо, для звільнення, двотижневий термін дійсно встановлений, але це не термін відпрацювання. Це розумний строк для завчасного інформування роботодавця про ваше бажання покинути його. Тобто, мова йде не про примусове відпрацювання, як якоїсь повинності, а виключно про гарантії для роботодавця, що у нього буде термін підшукати заміну особі, що виявив бажання звільнитися. Робота в ці два тижні підлягає оплаті, на загальних підставах.

Як же тоді звільнитися на наступний же день, після подачі заяви? Якщо уважно вивчити положення ст. 38 КЗпП України, то ми виявимо, що із загального правила про «два тижні», є цілий ряд винятків.

Так, згідно з положеннями все тієї ж ст. 38 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний звільнити працівника за власним бажанням у терміни зазначені в заяві про звільнення з роботи за власним бажанням, тобто без двотижневого попередження про звільнення, якщо ця заява зумовлена неможливістю продовжувати роботу через наступні випадки:

  1. Переїзд на нове місце проживання;
  2. Переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
  3. Вступ до навчального закладу;
  4. Неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;
  5. Вагітність;
  6. Догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом;
  7. Догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи;
  8. Вихід на пенсію;
  9. Прийом працівника на роботу за конкурсом на інше підприємство, установу, організацію;
  10. При наявності інших поважних причин.

Як ми бачимо, перелік випадків, що дозволяють звільниться в один день, досить великий. Потрібно лише вказати про наявність відповідної підстави в заяві.

У випадку зазначення підстави «переїзд на нове місце проживання» Вам не потрібно надавати ніяких доказів щодо свого переїзду. У випадку «прийом працівника на роботу за конкурсом на інше підприємство» потрібно лише принести довідку з іншого підприємства.

На останок порада для роботодавця:

  • Поважайте своїх співробітників і тоді, навіть якщо комусь дійсно потрібно буде піти від вас за один день, то ця людина докладе всіх зусиль до того, щоб цей процес був максимально комфортним для обох сторін.
  1. Як зробити, щоб заява про звільнення не загубилась

Якщо уважно ще раз прочитати перше речення ч.1 ст.38 КЗпП України, то зверніть увагу, що воно містить вимогу про необхідність виключно письмового повідомлення про звільнення. Ця вимога іноді дає недобросовісним роботодавцям, можливість утримувати необхідного їм працівника на підприємстві на строк більше двох тижнів, або нашкодити працівникові, звільнивши його не за власним бажанням, а за статтею за прогул. Справа в тому, що мало кому з працівників, прийде в голову подавати свою заяву про звільнення за власним бажанням директору підприємства під розписку в його отриманні. У більшості випадків ситуація така - розписки ніхто не бере.

Тому, щоб ніхто не зміг сказати, що заяви не було, необхідно зробити наступні прості кроки:

  1. Написати заяву про звільнення;
  2. Зняти з неї копію;
  3. Здати оригінал заяви секретарю, або іншій особі, уповноваженій на це, з відміткою на копії про прийняття цієї заяви (на Вашій копії зазначається дата прийняття та ПІБ особи яка прийняла заяву);
  4. Якщо секретар (інша уповноважена особа) не приймає вашої заяви під підпис, то не треба з нею сперечатися, вона напевно вже отримала відповідні інструкції. Вам необхідно йти на пошту і відправити Вашу заяву цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення. Іншого шляху, нажаль немає. Відлік двох тижнів почнеться з дати прийняття листа поштою.

Порада для керівників:

  • Ще нікому не вдавалося насильно утримати працівника. Конфлікт обов'язково стане відомий всім іншим і буде сильним демотивуючим фактором в колективі.

            Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Також Конституцією України закріплено, що використання примусової праці забороняється. Аналогічне положення містить стаття 4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 р.(дата ратифікації Україною – 17.07.1997 р.) відповідно до якої ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов’язкову працю.

  1. Як бути з обхідним листом

Часто буває таке, що працівник змушений ходити по кабінетах і збирати підписи про відсутність будь-яких зауважень до нього. Однак, з точки зору КЗпП України, відсутність підписаного обхідного листа не є підставою, для невидачі оформленої трудової книжки та затримки з остаточним розрахунком. Якщо не має бажання «обходити» кабінети - не обходьте. Закон на вашому боці. 

  1. Обов’язок завершення розпочатих справ

Вам часто доводилося чути - «будеш звільнений тоді, коли передаси справи»? Бувало так?

Залежно від професії і обов'язків, ця фраза може звучати по-різному - здаси квартальний звіт, почекай закінчення перевірки податкової, закінчиш переговори, “виб'єш” оплату з клієнта, тощо. Так ось, передача справ приймачу, це, безумовно, невід'ємна частина хорошого ділового етикету, проте, якщо у вас є моральне право не дотримуватися цих правил, або Ви фізично не встигаєте цого зробити протягом двох тижнів,  то можете сміливо писати заяву про звільнення за власним бажанням та через два тижні, забравши трудову книжку та розрахунок, не виходити на роботу. Вимагати від Вас того, що не передбачено законодавством ніхто не може.

  1. Трудова книжка, як засіб впливу

Невидача працівникові трудової книжки, а так само і не здійснення остаточного розрахунку, за надуманими приводами, часто практикується як засіб впливу на працівників. Однак, це тягне більше негативних наслідків для підприємства, ніж для працівника. Як зазначено в частині 5 ст. 235 КЗпП України: «У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу».

Наслідки невиплати працівникові в день його звільнення всіх сум, які повинні бути виплачені йому від підприємства, встановлені ст.117 КЗпП України, в якій сказано, що: «У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку».

Таким чином, нескладно зробити висновок про те, що затримка у видачі трудової книжки, або затримка в проведенні розрахунку, як засобу тиску на працівника, неприйнятні і приносять підприємству шкоди більше, ніж працівникові.

Порада для роботодавців:

  • Якщо у працівника, який звільняється виявлено заборгованість перед підприємством, то існує лише два шляхи вирішення цього питання: або працівник її визнає в письмовому вигляді і добровільно погашає, або ви його звільняєте і одночасно подаєте позов до суду. Побудова відносин з працівником, хоч і врегульовані КЗпП України, але іноді формалізм призводить лише до погіршення ситуації.

Директор АБ «О.Троценко»

адвокат Троценко Ольга Вікторівна

Цікаві моменти у сфері медичного права.

            Чи має право роботодавець не доплачувати лікарю за категорію (кваліфікацію) під час перебування останнього на посаді лікаря без категорії, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку?

Відповідно до п. 1.4 Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, затверджених Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України 05.10.2005 р. № 308/519 (далі за текстом «Умов»), розміри посадових окладів (тарифних ставок) визначаються за тарифними розрядами Єдиної тарифної сітки, які встановлюються професіоналам, фахівцям залежно від наявної кваліфікаційної категорії, робітникам - кваліфікаційного розряду у межах діапазону, визначеного для цих посад (професій) Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників і відображаються у тарифікаційному списку. Оплата праці працівників здійснюється за фактично відпрацьований час, виходячи з посадового окладу (тарифної ставки), або в залежності від виконання норм виробітку і відрядних розцінок з урахуванням підвищень, доплат та надбавок, передбачених діючим законодавством. Заробітна плата працівника граничними розмірами не обмежується.

У п. 1.6 Умов передбачено, що конкретні розміри доплат, надбавок та інших виплат визначаються керівником закладу, установи за рахунок і в межах фонду заробітної плати та відображаються в розрахункових відомостях на виплату заробітної плати. У п. 1.7. Умов визначено, що зміни розмірів посадових окладів, підвищень, доплат та надбавок, що визначають заробітну плату працівників, проводяться з моменту (з дня):

-призначення на посаду фахівця відповідної кваліфікації;

-присвоєння кваліфікаційної категорії, розряду, почесного звання, наукового ступеня;

Днем присвоєння (присудження) кваліфікаційної категорії є дата наказу відповідного органу (закладу, установи) про затвердження рішення атестаційної комісії.

Згідно з абз. 5 п. 2.4.1 Умов, однією з умов підвищення посадових окладів є наявність кваліфікаційної категорії, зокрема медичним та фармацевтичним працівникам посадовий оклад установлюється з урахуванням кваліфікаційної категорії за умови їх роботи за тією спеціальністю, за якою присвоєно кваліфікаційну категорію.

Отже, якщо відсутні будь-які інші застереження щодо здійснення доплати за кваліфікаційну категорію, відтак, позиція керівництва закладу охорони здоров’я не доплачувати за кваліфікаційну категорію з підстав перебування на посаді лікаря без категорії є неправомірною.

Звертаю Вашу увагу, що згідно з п. 1.9. Умов, керівник закладу, установи несе відповідальність за своєчасне та правильне визначення розміру заробітної плати працівників відповідно до чинного законодавства. При встановленні факту неправильної оплати праці керівник закладу, установи зобов'язаний вжити заходів щодо негайного виправлення помилок та виплати працівникові належної йому суми за весь час неправильної оплати, а також визначити ступінь дисциплінарної та матеріальної відповідальності осіб, безпосередньо винних у цьому.

Які вимоги ставляться до оформлення кутка споживача в закладах охорони здоров’я?

Правила наповнення та обсяги інформації, що повинні міститися у кутку споживача у закладах охорони здоров’я визначено в п. 19 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 285 від 2 березня 2016 р., зокрема, суб’єкт господарювання за кожним місцем провадження медичної практики розміщує в доступному для споживача місці:

1) копію ліцензії (у разі отримання ліцензії на паперовому носії);

2) інформацію про:

- режим роботи ліцензіата;

- медичних працівників, які працюють у закладі охорони здоров’я, із зазначенням прізвища, імені, по батькові, посади, а також про наявність кваліфікаційної категорії. Фізична особа - підприємець зазначає інформацію про спеціальність (спеціальності) найманих фахівців та наявність кваліфікаційної категорії;

3) перелік медичних послуг із зазначенням їх вартості відповідно до заявлених спеціальностей і видів медичної допомоги.

Заклад охорони здоров’я також розміщує копію акредитаційного сертифіката (за наявності).

За наявності у структурі закладу охорони здоров’я лабораторії розміщується копія свідоцтва про атестацію лабораторії (у разі здійснення атестації до 31 грудня 2015 р.) або копія свідоцтва про сертифікацію лабораторії (у разі проведення сертифікації після зазначеної дати).

Куток споживача повинен розміщуватися на видному та доступному для пацієнтів місці! Найчастіше куточок споживача оформляється у вигляді стенду, однак законодавством саме такий спосіб подачі та розміщення інформації чітко не регламентований. Тому не є порушенням розміщення інформації для споживача й у Папці споживача, яка також повинна знаходитися на видному та доступному для пацієнтів місці. У Папці можна розмістити більш повну та додаткову інформацію.

 

Які дії повинен вчинити медичний працівник при надходженні у відділення пацієнта без документів, які підтверджують його особу?

Відповідно до п. 8 Порядку госпіталізації пацієнтів бригадами швидкої медичної допомоги у лікувально-профілактичні установи, затвердженого Наказом МОЗ України № 370 від 01.06.2009 р., усі пацієнти, які доставлені до лікувально-профілактичного закладу бригадами або звернулись самостійно, підлягають обов'язковому прийому черговим медичним персоналом приймального відділення/відділення невідкладної медичної допомоги незалежно від місця проживання, реєстрації, наявності чи відсутності документів, що засвідчують особу пацієнта. Згідно з п. 8 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 001/о «Журнал обліку прийому хворих у стаціонар та відмов у госпіталізації», затвердженої Наказом МОЗ України № 110 від 14.02.2012 р., прізвище, ім’я та по батькові хворого записується згідно з паспортних даних або зі слів хворого чи особи, яка супроводжує хворого, а в історії хвороби потрібно вказати, що інформація записана зі слів пацієнта. У випадку якщо пацієнт знаходиться в непритомному стані, реєстрація його відбувається зі слів супроводжуючих осіб або за наявними документами. Якщо їх немає, у приймальному відділенні докладно записують його зовнішні дані та прикмети, ці відомості передають телефоном до поліції. У всіх документах, до встановлення особи, пацієнт проходить, як «невідомий».

 

Чи зобов’язані лікарі та медичні сестри подавати електрону декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік?

 Насамперед слід зазначити, що дія Закону України «Про запобігання корупції» поширюється на посадових осіб юридичних осіб публічного права (підпункт «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції») та на осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (підпункт «б», «в», п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції»).

Посадовими особами юридичних осіб публічного права є головні лікарі, їх заступники, завідувачі відділень, лабораторій, служб, головні медичні сестри та інші, які працюють у лікувальних закладах державної та комунальної форми власності, одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету і прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 45 розділу VII Закону України “Про запобігання корупції” особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Однак відповідно до ч. 5 статті 45 Закону України “Про запобігання корупції” дія розділу VII цього Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері соціального обслуговування населення, соціальної та професійної реабілітації інвалідів і дітей-інвалідів, соціального захисту ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, охорони здоров'я (крім керівників закладів охорони здоров'я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня), освіти (крім керівників вищих навчальних закладів та їх заступників), науки (крім президентів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, перших віце-президентів, віце-президентів та головних учених секретарів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, інших членів Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами Національної академії наук України та національних галузевих академій наук відповідно, керівників науково-дослідних інститутів та інших наукових установ), культури, мистецтв, відновлення та збереження національної пам'яті, фізичної культури, спорту, національно-патріотичного виховання, військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також військових посадових осіб з числа військовослужбовців військової служби за контрактом осіб рядового складу, військової служби за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військовослужбовців молодшого офіцерського складу військової служби за контрактом осіб офіцерського складу, крім військовослужбовців, які проходять військову службу у військових комісаріатах.

Таким чином, лікарі та медичні сестри, на відміну від головних лікарів, не зобов’язані щорічно подавати електронну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік за минулий рік.

 

Чи мають право медичні працівники, які є інвалідами ІІІ групи на безкоштовне санаторно-курортне лікування?

Інваліди ІІІ групи мають право на оздоровлення, забезпечення санаторно-курортними путівками та вільного вибору санаторно-курортного закладу відповідного профілю лікування – за рахунок коштів, передбачених Мінсоцполітики (п. 2. Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян структурними підрозділами  з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад» від 22 лютого 2006 р. № 187 (далі – Постанова КМУ № 187).

Відповідно до ч. 3 п. 3 Постанови КМУ № 187, працюючі особи та особи, що не досягли встановленого законодавством пенсійного віку, забезпечуються путівками за місцем основної роботи або за місцем обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у містах, м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органах міських рад на підставі довідки з місця роботи про те, що їм не видавалася безплатна путівка протягом попереднього року (для осіб, що забезпечуються путівками один раз на два роки, - протягом двох попередніх років).

Згідно з п. 5 Постанови КМУ № 187, путівки видаються з урахуванням пільг, передбачених законодавством в порядку черговості у міру надходження путівок. Якщо Ви бажаєте отримати путівку, Вам необхідно подати заяву та медичну довідку лікувальної установи за формою № 070/о. Інваліди загального захворювання забезпечуються путівками строком на 18-21 день в порядку черговості в міру надходження путівок. Закупівля та забезпечення путівками здійснюється в межах коштів, передбачених на зазначену мету у державному бюджеті на поточний рік

 

Як слід поводитися медичному працівнику при намаганні інших осіб передати подарунок або іншого виду неправомірну вигоду?

Згідно з п. «а» ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», лікарі є суб’єктами, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції». Тому, згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про запобігання корупції», зазначеним особам забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб:

1) у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання корупції», особи, у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов’язані невідкладно вжити таких заходів:

1) відмовитися від пропозиції;

2) за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію;

3) залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників;

4) письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції.

У випадку неправомірного виявлення у робочому кабінеті майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунком, згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про запобігання корупції», особи зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного робочого дня, письмово повідомити про цей факт свого безпосереднього керівника або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації. Про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка, складається акт, який підписується особою, яка виявила неправомірну вигоду або подарунок, та її безпосереднім керівником або керівником відповідного органу, підприємства, установи, організації. У разі якщо майно, що може бути неправомірною вигодою, або подарунок виявляє особа, яка є керівником органу, підприємства, установи, організації, акт про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка підписує ця особа та особа, уповноважена на виконання обов’язків керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації у разі його відсутності

 

Чи можна провести психіатричний огляд особи без її згоди?

Згідно із ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих. Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність або інші особи. Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи від звернення до лікаря-психіатра. Тобто, перед тим як подати заяву, необхідно запропонувати особі пройти психіатричний огляд і в разі відмови, вказати про це в заяві.

Відповідно до абз. 6 ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», в невідкладних випадках, коли за одержаними відомостями, що дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих заява про психіатричний огляд особи може бути усною. У цих випадках рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди приймається лікарем-психіатром самостійно і психіатричний огляд проводиться ним негайно.

У випадку, якщо надані дані про необхідність огляду вважатимуться недостатньо вагомими для припущення наявності в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, виникає право подати письмову заяву, що міститиме відомості про необхідність проведення психіатричного огляду. Після цього лікар-психіатр направляє до суду за місцем проживання цієї особи заяву про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку. До заяви додається висновок лікаря-психіатра, який містить обґрунтування про необхідність проведення такого огляду та інші матеріали. Психіатричний огляд особи проводиться лікарем-психіатром у примусовому порядку за рішенням суду.

Звертаю увагу, що умисне подання заяви про психіатричний огляд особи, що містить завідомо неправдиві або неточні відомості щодо стану психічного здоров'я цієї особи, тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно з п. 5 Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 15.04.2008 р. № 199 «Про затвердження Порядку застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу», серед осіб, які можуть застосовувати методи психологічного і психотерапевтичного впливу як професійну діяльність, визначено: п.п. 5.3. Лікар-психотерапевт - фахівець, який має повну вищу освіту за напрямом підготовки «Медицина», спеціалізацію за фахом «Психотерапія». Відповідно до п. 6.3. цього Наказу, обсяг застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу як професійної діяльності лікаря-психотерапевта становлять: діагностика, лікування, профілактика, реабілітація розладів психіки і поведінки, кризових станів, соматичних розладів, в походженні яких провідним чинником є психологічний. Отож, лікар-психотерапевт має право ставити діагноз пацієнту з психосоматичними розладами.

 

Чи можна лікаря, який не працював понад 3 роки за конкретною лікарською спеціальністю, допускати до медичної практики?

Відповідно до п. 2.1. Наказу МОЗ України № 359 від 19.12.1997 р. «Про подальше удосконалення атестації лікарів», особи, які не працювали більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю, та особи, які своєчасно не пройшли атестацію на кваліфікаційну категорію …не можуть займатися лікарською діяльністю з цієї спеціальності без попереднього проходження стажування у порядку, передбаченому наказом МОЗ України від 17.03.1993 р. № 48.

Згідно з п. 3 Наказу МОЗ України від 17.03.1993 р. № 48 «Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності», направлення лікарів на стажування здійснюється відділом охорони здоров'я, управліннями охорони здоров'я обласних державних адміністрацій. Термін стажування від одного до шести місяців визначається лікарю у кожному випадку окремо органом охорони здоров'я, що направляє його на стажування. Пунктом 4 вищенаведеного Наказу, передбачено, що після закінчення стажування лікарі проходять атестацію на визначення знань та практичних навиків. Лікар, який успішно пройшов атестацію на визначення знань та практичних навиків з присвоєнням (підтвердженням) звання «лікар-спеціаліст», закладом освіти видається сертифікат встановленого зразка.

 

Чи можна розпочати роботу за фахом у випадку відсутності стажу роботи за відповідною лікарською спеціальністю?

У п. 1 розділу «Професіонали в галузі лікувальної справи (крім стоматології)» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, Випуск 78 «Охорона здоров’я», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України № 117 від 29 березня 2002 р. закріплено кваліфікаційні вимоги до лікаря, а саме:

- наявність повної вищої освіти (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки «Медицина»;

- спеціалізація за певною спеціальністю медичного профілю (інтернатура, курси спеціалізації);

- наявність сертифіката лікаря-спеціаліста;

- без вимог до стажу роботи.

Отже, у випадку відсутності стажу роботи за відповідною лікарською спеціальністю, але за умови дотримання кваліфікаційних вимог, лікар має право обіймати посаду в закладі охорони здоров’я.

 

Чи має право донор крові отримати додаткові вихідні дні за місцем праці?

            Відповідно до абз. 1 ст. 9 Закону України «Про донорство крові та її компонентів», у день давання крові та (або) її компонентів, а також у день медичного обстеження працівник, який є або виявив бажання стати донором, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності із збереженням за ним середнього заробітку.

            Згідно з абз. 2 ст. 9 Закону України «Про донорство крові та її компонентів», після кожного дня давання крові та (або) її компонентів, у тому числі в разі давання їх у вихідні, святкові та неробочі дні, донору надається додатковий день відпочинку із збереженням за ним середнього заробітку. За бажанням працівника цей день може бути приєднано до щорічної відпустки або використано в інший час протягом року після дня давання крові чи її компонентів.

            У разі, коли за погодженням з керівництвом підприємства, установи, організації, командуванням військової частини в день давання крові донор був залучений до роботи або несення служби, йому за бажанням надається інший день відпочинку із збереженням за ним середнього заробітку.

            Відповідно до абз. 6 ст. 9 цього Закону, підставою для надання зазначених пільг є довідки, видані донору за місцем медичного обстеження чи давання крові та (або) її компонентів.

 

Директор АБ «О.Троценко»

адвокат Троценко Ольга Вікторівна